Слухай своє життя.

Воно показує усе,

Що тобі необхідно знати про те,

Ким ти можеш бути.

Вдалось поскладати руками у голові останки свого логічного мислення і вирватись з ненависного самим містом міста. Щоденні розмови з нерозуміючими і мною незрозумілих, тупі обличчя, система "хреній" і "йопти", задоволення від отримання того, що належить, в боротьбі до крові... Коли "курча, ранок прийшов, хоча міг і не приходити..." Чи годинні розмови і намагання домовитись з такими собі "максимально необов'язковими тіпками"...
Рррррр....
Запригнула в автобус зі здоровезною сумекою їжі, вдягла свої koss і танцювала ритуальний танець перемоги рефлексів над інтелектом. Віднайшла в повідомленнях "Не розмінюйся на те, що задовільняє тебе лиш частково, бо ти заслуговуєш ідеального і найкращого..." Може ця поїздка і дасть мені достатньо сили, щоб дочекатись, побачити і залишити поруч зі собою оте моє найкраще. Адже, якщо зірки запалюють, - значить кому це ж потрібно?!
Інколи, мені здається, що ти можеш стати саме тим найкращим. Що, коли ти видаєшся незворушним, нерухомим і занадто спокійним, то це радше означає, що так реагує тіло на те, що відбувається всередині, десь глибоко. Заціпенінням реагує на вигляд розбурханого і невгамовного моря. Тіло паралізує від небаченого і відчутого. І тоді цю неприродну незворушність ти хочеш ховати за окулярами, за навушниками і за монітором.
Інколи, мені так бракує відкритого тепла: слів ласки, твого "кохаю", "єдина", "моя", що стають правдивими слова моєї подруги "тобі важливо, щоб любили тебе, а ти завжди залишиш за собою повагу. Бо поруч ти будеш зі справжнім чоловіком, а закохуєшся вічно в ідіотів".
Зрештою, я така як є. І ціню ті миті, коли сприймаєш мене такою.Бо, у цьому житті ми зможемо бути такими, якими є. Просто не зможемо бути інакшими.

П. С. Розшукую Мужчину з табличкою "Take my hand and let me lead you back to yourself"
Обіцяю вечірні посиденьки на веранді та щиру посмішку)  

Прага

Сам того не понимая, ты разбил мое зеркало. Мы слишком похожи, чтобы я разрешила тебе играть со мной в игру, которую разыгрывала со многими. Остановись сейчас или продолжи с полным осознанием ответственности за меня. Я нуждаюсь в обожании и поклонении, мне нужно все или… все! Во мне нужно тонуть и не искать путей ко спасению. Задыхаться и продолжать впиваться в меня. Сливаться со мной, отдаваться и просить продлить эти минуты. Взлетать так высоко, чтобы голова шла кругом, и молить поднять тебя еще выше. Падать и кричать о верности. Воровать каждую минуту моего присутствия. Опьяняться мной и одурманиваться мною.

Твій секс став одноманітно-рідковиконуваним.

Твоя розтягнута синя тінь розтанула у прийдешніх хмарах завтрашнього світанку. Останнім часом тільки з нею мені і вдавались розмови. Ми обоє любили спостерігати за краплями дощу в калюжах, пити запашне какао з подвійною порцією вершків і торкатись кінчиками пальців пелюстків квітів.

Я відпустила тебе у твою вигадану свободу, за яку ти затіяв запеклий бій зі світом. Мені досі важко зрозуміти те, що ж то за свобода, яка зв'язує і спонукає бути нещасним у всіх інших проявах буття, окрім спочатку придуманого? Та, зрештою, чи були б ми вільними, якщо б не вигадали того слова "воля"?

Вкотре, опиняюсь на просторому життєвому полі вибору і можливостей, і, вкотре, чекаю на подану руку з хмари. Попередньо вибране мною стає дрібною розрухою під ногами, комкається безформними глибами і спонукає до затишшя, роздумів.

Нехай цей раз буде так, як задумав Ти...