Будинки спального району горіли променями ховаючогось за горизонт сонця. Наше «сумісне» все більше тануло у моїй уяві. Ти ставав прозорим і я переставала зневажати твоє зверхнє ставлення.
Я розуміла, що втеча неможлива, бо моє «серединне» залишилось поки тим самим, тому сльози здавались наче солодкими. Згадалась фраза мого майстра з манікюру: «...мені ж зі собою жити, то я й себе простила за все і продовжила дихати»...
Вау... якось так емоційно... мене вразило... напевно пережи -ла(ваєш) щось істинно зворушливе раз виходить назов ні словами такими! Сорі що потурбував.
ReplyDelete