Monday, 28 March 2011

Иногда бывают моменты, что то происходит и остается.
И это не просто момент: звук останавливается, движение останавливается... и это длится не одно мгновение!

...а потом все исчезает. 

Sunday, 27 March 2011

Мы столько времени тратим на организацию своего мира: делаем часы, календари, предсказываем погоду. Но что в своей жизни мы по-настоящему можем контролировать?

Friday, 25 March 2011

Не дай им его отобрать...

Не дай им его отобрать...
твой талант... он только твой.
Не дай своему огню погаснуть необратимо искра за искрой.
Не дай утонуть в болоте безнадежности под названием "Еще нет" и "Уже нет".
Не дай герою в твоей душе погибнуть в отчаянной тоске по жизни...
Мир, который ты ищешь, может быть обретен! Он существует! Он реален! Он достижим! Он твой!

Thursday, 24 March 2011

Профессия консультант


Один пастух пас своё стадо овец на далёком и затерянном пастбище, когда внезапно увидел новенький БМВ последней модели, который приближался, оставляя позади себя облако пыли. Молодой водитель в элегантном костюме от Versace, ботинках от Gucci, в очках от Ray Ban и галстуке Yves Saint Laurent замедлил ход, высунулся из окна и сказал пастуху:

- 'Если я точно назову количество овец в твоём стаде, ты мне подаришь одну?'

Пастух посмотрел на человека, типичного яппи, повернулся к стаду и спокойно ответил:

- 'Конечно, почему нет?'
Яппи останавливает машину, вынимает ноутбук от Dell и соединяет его с сотовым телефоном системы AT&T.

Подсоединяется к Интернету, идёт на одну из страниц сайта NASA, кликает на системе спутниковой навигации GPS, чтобы определить точные координаты своего местоположения и посылает эти данные на другой спутник NASA, который сканирует участок поверхности в сверхвысоком разрешении. Затем сохраняет изображение в Adobe Photoshop и посылает файл в лабораторию в Гамбурге, откуда через несколько секунд ему приходит e-mail на Palm Pilot, в котором подтверждается, что данные полностью внесены в память. Через соединение ODBC он входит в базу данных MS-SQL, и своим Blackberry через e-mail загружает все данные на рабочий лист Excel, забитый доброй сотней сложных формул. Через несколько минут получает ответ и, наконец, печатает отчёт на 150 страницах в цвете на новейшем миниатюрном цветном лазерном принтере HP LaserJet.

После чего, повернувшись к пастуху, восклицает:

- 'У тебя точно 1586 овец'.

- 'Правильно. Думаю, теперь твоё право забрать одну овцу' - говорит пастух, наблюдая за молодым человеком, который выбрал животное и спешит запихнуть его в багажник своего автомобиля.

После чего пастух добавляет:

- 'Эй, если я угадаю твою профессию, ты мне вернёшь овцу?'

Яппи, подумав секунду, отвечает:

- 'О'Кей, почему нет?'

- 'Ты консультант' - говорит пастух.

- 'Чёрт возьми, правда!'- говорит молодой человек - 'А как ты догадался?'.

- 'Ну: Тут особо гадать нечего, всё ясно' - говорит пастух.

- 'Во-первых, ты появился тогда, когда тебя никто не искал.

Во-вторых, ты хочешь плату за ответ, который я уже знаю, и на вопрос, который тебе никто не задавал.

В-третьих, ты ни черта не разбираешься в специфике моей работы.

А в-четвёртых, теперь отдай мне назад мою собаку!'.

Monday, 5 July 2010

мій звір (продовження)


Спостерігаю за заходом сонця із нашого з тобою таємного місця, - на карнизі даху одного з будинків провулку Крива Липа.

Чекаю на тебе. Останніми днями твої очі стали вже вкотре набувати свого іншого значення. Помічаю це і стає моторошно. Куди дівся мій тихий страх такого тебе? Ти кажеш, що повний Місяць втішає тих, хто хворий, – людей і диких тварин. У його сіянні ховається безтурботність, у дотиках його променів – спокій, заспокійливий вплив на розум і тіло.

Будинки фарбуються в рожевий колір, робляться ніби фантастичними, зійшовшими з картин невідомого майстра. Ще декілька хвилин і місто перетвориться в Місто ходячих малюнків, які переміщатимуться з місця на місце, бігатимуть вузькими вуличками, дзвінко сміятимуться і затяжно плакатимуть, щоб зникнути з останніми променями втомленого сонця.
На сусідньому даху за мною спостерігає кішка. Довго вивчає мене, тоді переплигує плавними рухами через комини, боязко перелазить по ржавим трубам, сідає поруч.

Ти з’являєшся, як завжди, беззвучно, і граційним рухом досконалих пальців подаєш мені лате із затишної кав’ярні декількома поверхами нижче того ж будинку.
-          Гм, наче дві іпостасі жінки розділились, - говориш, дивлячись на мене і кішку поруч. – жінка в міхах і жінка, схожа на кішку, - обоє мудрі, несучі в собі древній Єгипет, обоє із ароматом прийдешньої ночі.

Дивлюсь на мужні риси твого обличчя. Відблиски безвладного до ранку сонця у легких кучерях, довгих віях, гострих скулах. Ти молодий, красивий, повний дорослої розважності і дитячої віри у «Можливо все!». Ти мав бути ангелом… лише очі видають тебе. Що не зробило з тобою життя, зробили роздуми про нього.
Ти просиш мене допити каву залишивши лиш ковток. Обіймаєш чашку по моїй руці. Вдивляєшся у чорну рідину з п’янким запахом:
-          Знаєш, мені завжди здавалось, що люди створені, щоб літати, тому я терпіти не можу людей з важкою кров’ю, як чавун, яка цепками приковує їх до землі. Герой – то не той, хто летить до сонця і, палячи крила, падає вниз, а той, хто вернеться до людей, щоб їм показати куди треба йти. Тягнися до сонця не палячи крила, ти потрібна мені… Ось бачиш цей малюнок з кавинок на дні, - десь там глибоко в тобі тихо сковане льодом сонце просить про свободу, ти ж муруєш над ним стіни.
-          Чому ти шукав мене? Адже шукав, правильно?
-          Так, шукав. Мені потрібна була допомога у боротьбі з безнадією. Боротьба безумства, безглуздості, сірості думок і намірів, заздрості, зради, вбивств і пожирання ще живої плоті собі подібного – людини. Навмисне гасіння світла, надії, бажань. Обрізані крила залишені валятись на потрісканому асфальті. Небо стало покинуте і висміяне людьми, що мене оточували. Болотом обліплені святині лякали холодом.
Якщо попросити нормальну людину відзначити на груповому фото ту, що не з цієї планети, то вона не завжди тицьне саме на інопланетянку. Треба бути художником і зварйованим, ігрищем безкінечних протиріч і нестримним полум'ям, щоб відзначити маленького надсильного ангела у натовпі звичайних людей. Коли ми зустрілись вперше, ти стояла серед них незнана й сама не розуміюча своєї влади.
Я помітив, що ти самотня, сумна. Тобі було б простіше покинути усе і забути навіть про існування цього міста, яке так часто примушує плакати на своїх тротуарах. Та якась невидима сила тримала тебе.
-          Це як у томі ролику «всі ми коли-небудь підемо, та важливо протриматись до кінця у щось вірячи. У цьому і є найбільша перепона, бо здається, що немає нічого такого, у що дійсно варто було би вірити». Життя надто швидко входить в звичку. Я стала для людей щомісячним і щоденним відтворенням тієї істини, що немає границі поміж тим, ким хоче бути людина, і тим, ким вона є.
Чому найважче – це переконати вільного у тому, що він вільний, і у що він спосібний сам собі це довести, варто лиш витратити трохи часу на тренування?
Мовчанка. Ти обіймаєш мене, твоє тепло нагороджує мене за відкритість і я дозволяю собі відчути затишок. Ми подумки побажаємо нічному місту на добраніч, допиваємо залишки кави і сидимо до самого світанку вслухаючись у плітки зірок.

Saturday, 19 June 2010

Ви жалюгідні у своїх примітивних образах нібимужчин, напищеності нібизнаючихжиття. Ви – мізерні. Недолугі і примітивні з придуркувато опухлими п’яними очима, незграбними рухами, нев’язкою мовою. Як можете бути достойні тих жінок, що поруч з вами? Кажете, що випивка допомагає розслабитись, відпочити від турбот, що більше не витримуєте і потребуєте розуміння у цьому штучному, але такому правдивому свинстві? А як же ті, хто витримують усю напругу і на додачу ще й тягнуть вас на своїх плечах?
Самозакохані егоїсти, ви втратите навіть погляд тих сильних жінок, що зараз ще намагаються не зрадити своїм серцям. Як тільки їх серця відмовляться від вас, - усе, що у вас залишиться – це спогади… які, як безумним і годиться, ви заливатимете довгими опустілими в своєму змісті, ночами…

Saturday, 12 June 2010

"мій звір" (про зустріч ангела з вовкулакою).

Світає. По підвіконню струменями біжить сліпий від шаленої ночі дощ. Грію руки гарячою чашкою кави, наче шукаю в ній шлях до душевного спокою.
Ще один ранок у місті загадок, левів, просочених спогадами вулиць і... тебе...

З кожним ковтком гіркого напою по жилах розливаються хвилі тепла, кожна клітинка прокидається чи, може, перероджується.
Ми зустрілись з тобою при такому ж повному місяці. Ти пронизував мене поглядом, недовірливо всміхався. А при наступній ж зустрічі розповів геть усе про себе справжнього. Склалось враження, що ти надто довго чекав на мене.

В ту ніч у повні, на сходах до неба, я сиділа зі шматками торту і слухала про твою тваринну природу, жагу крові.
Знаєш, само по собі людина не може вчинити нічого по-справжньому зварйованого. Та є люди, які вміють запалювати інших. Це їх поклик. Доля. А вже надто запалювати те, що сховане за купою дверей часу, стало проростати в саму людину.

До абсурду спокійно билось моє серце і до безумства природно ти впустив мене у свій таємний світ.
Ми знайомі ще з іншого виміру?

У голові безліч питань і так мало відповідей. Загадки примушують шукати шляхи виходу. Та ця ніч особлива.
Повний місяць.

Знаю, ти також дивишся зараз в небо. "Ще одна жертва місяця. Як і я... " ("майстер і маргарита"). І, як і в тому безсмертному творі хочеться глянути тобі у вічі: "...зараз я поцілую Вас в чоло і до наступного повного місяця Вас нічого не потривожить".

Ледь тепла кава. Віра в те, що ти відчуваєш десь там мій подих і "...заплющ очі і я поцілую тебе..."