Wednesday, 16 July 2014

Wednesday, 9 July 2014

Комедія на нуль

Десь в глибині я згадую тебе і думаю «якого чорта?», чому самі несуттєві моменти здатні понівичити те вічне (ну нехай довговічне), що ми так довго будували і від чого так легко відмовились.
Чи це вже вік дається взнаки, чи ми стаємо все більш нейтральними? Знаєш, такими  ні холодними, ні гарячими... втомленими... це коли ти маєш надто багато, щоб міг сказати, а як результат, безмовно піднімаєшся і йдеш геть... чи так само безмовно залишаєшся сидіти, коли хтось отак без жодного слова йде...

Такий страшний стан...

Повір, я скучаю, я відчуваю пустку і жагуче бажання відчути тебе. Та (чомусь завжди є оте «та» в значенні «але») зараз так боляче пече у грудях, що здатна лиш дихати. Також можливо, що то не  жар болю, може холод безприциндентності і байдужості. Суть залишається та ж – «комедія на нуль» - бездіяльно сиджу і вслухаюсь у свій подих.